Так чого ж боїться наша влада? Що громадськість нарешті почне користуватись законами, почне слідкувати за своїми “обраними” і дізнається про їхні темні плани? Що народ більше не дасть красти? Що не вдасться “відбити” вкладене у виборчі кампанії?…
Україна вперто тримає курс на євроінтеграцію, декларуючи реформи, спрямовані на прозорість влади та боротьбу з корупцією. І якщо на законодавчому рівні і вдається приймати досить прогресивні закони, то їх практична імплементація наштовхується на шалений опір нашої совкової Системи. Як на центральному, так і на місцевому рівні є різні групи, які прагнуть зберегти старі правила гри, і є ті, хто всіма силами прагне їх зламати. Боротьба триває з перемінним успіхом.
Так, депутати бюджетної комісії, попри наполегливі спроби кіровоградського міського голови обмежити доступ громадян в приміщення міськради, не погодили програму “Про адміністративні послуги” на 2016-2018 роки, адже її пункт 4.11 передбачав встановлення ІР-турнікету (мережевий турнікет та система контролю доступу і обліку робочого часу). Програмою передбачається витратити на пропускний пункт 80 тисяч гривень.
Нагадаю, за словами кіровоградського очільника, у міськраді почастішали крадіжки… туалетного паперу та освіжувачів повітря із вбиральнь. Саме цим міський голова Андрій Райкович обґрунтовує свій намір запровадити в міськраді пропускну систему. Саме це питання всерйоз обговорюється на апаратних нарадах…
“Ні, це аж ніяк не вплине на прозорість міської ради”, – запевняє нас чиновник. Ага, бійці Нацгвардії просто пояснюватимуть відвідувачам, куди їм краще йти. Посилатимуть, так би мовити, у “правильному напрямку”. Щоб “не шастали”, де не слід… Заодно і кишені перевірятимуть, на предмет наявності зайвого паперу. Туалетного, звісно.
І побоювання такого розвитку подій, на жаль, не безпідставні. З приходом нового міського очільника прозорість та відкритість роботи міськради не збільшується, як це мало би бути з огляду на його передвиборчу риторику, а зменшуються.
Проекти рішень міськради та виконкому не публікуються завчасно на офіційному сайті, не обговорюються з громадськістю, громадськість не поспішають робити суб’єктами, які мали би право ініціювати розгляд органами самоврядування будь-якого питання…
Всі ці речі можна було б прописати у новому регламенті міськради, однак його приймати не дуже поспішають. Спершу хотіли “зварганити” новий регламент на основі старого, додавши пару нових статей. Але інші члени групи проголосували за прогресивніший проект, запропонований громадськими організаціями. Тому стратегію змінили, вирішивши як можна довше “жити по-старому”, тим часом підготувавши новий регламент з мінімальною кількістю “небезпечних” пунктів про відкритість. Подекуди, пропонований проект суперечать діючому законодавству.
І найбільшими “гальмами прогресу” робочої групи з регламенту стали представники БПП, Опоблоку, Батьківщини і УКРОПу. Якщо щодо перших двох політсил не було жодних ілюзій від початку, то решта напередодні виборів навіть підписали Меморандум про співпрацю з коаліцією “Прозорі Ради”, в якому обіцяли сприяти імплементації чинних норм антикорупційного законодавства.
Від УКРОПу свій підпис ставив особисто Корбан, зробивши документ обов’язковим до виконання для всіх представників своєї партії. Тож позиція кіровоградського укропівця – це, швидше за все, його особиста ініціатива. Думки свого колишнього однопартійця-ударівця з БПП та ще давнішого однопартійця-регіонала з Опоблоку він, ясна річ, розуміє краще, ніж думки лідера власної партії.
Що ж стосується депутата від Батьківщини, то хотілося б вірити, що він просто не розібрався, хоча на справді душею і всіма кінцівками за прозорість, відкритість та підзвітність. Проте, дивлячись на його шефа-підписанта, який нині очолив обласну раду і вже встиг прийняти оновлену версію регламенту, втрачаєш увесь оптимізм.
Адже як можна оцінити схвалення 10-тисячного бар’єру підписантів для розгляду громадської петиції? Якщо врахувати, що бар’єр президентської, для всієї України – 25 тис., а наша область – одна з найменших? По-правді, цей бар’єр мав би бути не більшим від 1 тисячі підписів. Натомість, маємо чергову профанацію.
І це я мовчу про те, що деякі свої проекти рішень облрада на сайті взагалі не оприлюднювала, що, по-закону, вже є приводом для скасування всього прийнятого.
Так чого ж боїться наша влада? Що громадськість нарешті почне користуватись законами, почне слідкувати за своїми “обраними” і дізнається про їхні темні плани? Що народ більше не дасть красти? Що не вдасться “відбити” вкладене у виборчі кампанії?…
А може, той туалетний папір ніхто й не крав? Може, чиновники від страху просто почали частіше його використовувати?…
Дмитро Сінченко, “Відкрита Україна“