Як відомо, історія завжди ходить по колу і повторюється у вигляді фарсу та подій, що вже мали місце. Будь-яка революція породжує хвилю як противників, так і активних прибічників. Свого часу Велика Французька революція спровокувала створення антифранцузької коаліції, очолюваної Європейською монархією. Російська революція 1917 року призвела до неофіційного створення коаліції антибільшовицької, офіційного невизнання Радянського союзу як суб’єкта міжнародних відносин. Згадані ж події спричинили і територіальні втрати Радянського союзу. Схоже, за подібним сценарієм деякі сили намагаються спровокувати і розвиток подій у нашій державі.

Скориставшись політичною кризою та зміною влади в державі, наші північно-східні «брати», схоже, вирішили «наловити власних карасів у мутній воді України». Неозброєним оком видно, що РФ проводить активну політику, метою якої є придушення давньої «жаби», яка давить росіян з часів нашої Незалежності – приєднання Криму. Початок цьому процесові, стандартно для більшості політичних конфліктів ХХІ сторіччя, було покладено в засобах масової інформації. Так, контрольовані Кремлем російські мас-медіа протягом останніх місяців активно зомбують свідомість своєї аудиторії на предмет наступу, а після останніх подій у Києві, – перемоги в Україні «коричневої чуми» з усіма звідси похідними наслідками. Посили досить прості і зрозумілі: владу захопили екстремісти з числа неонацистів, які сповідують різко націоналістичну, русофобську ідеологію. Відповідно, виникла реальна суттєва загроза для всіх «руських» (певно, російських) людей, що проживають в Україні, незалежно від національності. В першу чергу, мається на увазі російськомовне населення нашої держави. В цьому контексті варто зазначити, що «олії» в розпалюваний Росією вогонь «підлила» Верховна Рада України, скасувавши Закон України «Про засади мовної політики». Даний факт був одразу ж використаний російською пропагандою як свідчення початку «жорстокої українізації» російськомовного населення. Крім того, росіян лякають ще й перспективою отримання військових баз НАТО на кордоні з РФ, дослівно: «за 100 кілометрів від Прохоровки, де в 1943-му було зламано хребет фашистському звіру». На тлі подібних заяв в ефірах телеканалів з, без перебільшень, багатомільйонною, міжнародною аудиторією, різко постає офіційно невизнане, але, ніким не забуте «кримське питання».

Головними за стилістикою і змістом меседжами російських телеканалів є, наприклад, наступне «намагаючись протидіяти бандитській узурпації влади в Україні, свідоме населення ряду регіонів нашої держави і зокрема АРК, розпочинає акції протесту з метою відстоювання низки базових прав та громадянських свобод: можливості вільно користуватися рідною мовою – в першу чергу»; «не віддамо Севастополь і Крим бандерівцям, які ешелонами їдуть на кримську землю» і т.п..

Мимохідь, в даних акціях починають все частіше звучати заклики про захист російського населення, що проживає на теренах Криму. Паралельно, Держдумою РФ ініціюється розгляд законопроекту про внесення змін до Федерального Закону № 66, що дасть змогу громадянам України отримувати російське громадянство за спрощеною процедурою та розпочинаються потужні військові «антитерористичні» навчання Західного та Центрального військових округів Росії (неподалік від кордонів з Україною), в яких бере участь близько 150 тис. військовослужбовців та повний спектр озброєнь: важка бронетехніка (880 танків), наступальна авіація (більше 200 одиниць), ударні ракетні комплекси, військово-морський флот (до 80 кораблів). Особливо хотілося б підкреслити один з пунктів зачитаного міністром оборони РФ наказу Верховного Головнокомандувача (Путіна), дослівно: «Быть готовыми к бомбометанию на незнакомых полигонах»…

Схоже, керівництво РФ припускає можливість так званого «грузинського сценарію». Нагадаємо, що в 2008-му також активно роздавалися російські паспорти населенню Абхазії та Південної Осетії, безпосередньо військовій операції також передували навчання Південного військового округу ЗС РФ, в ході яких численні війська були стягнуті до кордону з Грузією. Варто окремо акцентувати увагу на тому факті, що після подій «08.08.08» Держдумою РФ був прийнятий закон, який дозволяє ЗС РФ завдавати превентивних ударів по інших країнах з метою захисту громадян Росії, що проживають за її межами.

Тепер погляньмо через призму зазначених фактів на події в Криму. На тлі масових акцій протесту, в ході яких лунають заклики як до виходу АРК зі складу України з метою подальшого приєднання до РФ, так і діаметрально протилежні, фінансовані тривалий час Росією місцеві політичні сили як-то «Русское единство» ініціюють прийняття Верховною Радою Автономної республіки Крим рішення щодо проведення місцевого референдуму та виходу зі складу України. Ці ж сили намагалися проголосити дане рішення 26.02.2014р. в обхід регламенту, просто увірвавшись до зали засідань. На заваді цьому стали місцеві проукраїнськи налаштовані громадяни, в тому числі кримські татари. Далі спостерігаємо парад заяв, закликів і активних протиправних дій: нещодавно обраний міський голова Севастополя закликає містян до мобілізації на Сімферополь; в ніч на 27.02.2014р., невідомі озброєні особи (за неперевіреними даними, в кількості 60 чоловік) захоплюють будівлю ВР АРК та Ради Міністрів АРК, жодних вимог при цьому не заявляючи. Паралельно, неподалік від столиці автономії з’являються російські БТРи (можливо «в рамках» названих навчань, жодних коментарів по даному питанню від командування ЧФ РФ не отримано). Логічним наслідком цього стало рішення ВР АР Крим щодо розгляду питання про проведення референдуму 25 травня про розширення повноважень АРК.

Наразі «рупор офіційної Росії» – телеканал «Россия 24» присвячує Україні левову частку свого ефірного часу. Підіймаються питання спротиву мешканців ряду східних та південних регіонів новій «екстремістській» владі, неможливості цієї ж влади контролювати ситуацію в державі, оскільки навіть Уряду вона досі не в змозі сформувати. Найбільша увага приділяється саме Криму: активно транслюються інтерв’ю з особами, які розповідають про небувалі звірства бандерівців та одвічне прагнення кримчан «повернутися» в лоно «матушки-Рассеи», демонструються красномовні написи на зразок «Крым – это Россия!». Прозвучала навіть заява Рамзана Кадирова про готовність чеченців захищати своїх братів-чеченців, в тому числі і в першу чергу тих, що проживають в Україні загалом і в Криму зокрема!

«Ми дуже уважно і з великим занепокоєнням стежимо за розвитком подій у Криму. Озброєні люди отримали контроль над урядовими об’єктами в Сімферополі. Це дуже різкий крок. Попереджаю тих, хто це зробив і тих, хто допоміг це зробити, що таким чином починаються регіональні конфлікти. Це дуже небезпечна гра», – сказав міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський.

В той же час, за інформацією «Української правди», Міністри оборони країн НАТО заявили про готовність підтримати незалежність та неподільність України. Голова альянсу Андерс Фог Расмуссен закликав Росію припинити ускладнювати ситуацію в Криму, проте, зробив це не інакше, як … записав у своєму Твіттері. Власне кажучи, повертаючись до тієї ж Грузії, більшого не варто очікувати. Навряд чи ми можемо розраховувати на якусь конкретну допомогу з боку Заходу у разі, не доведи, Господи, «активних дій» Росії, крім, безумовно «глибокого занепокоєння» чергового єврочиновника.

«Кримське питання» для новітньої України намагались розігрувати з часів проголошення її незалежності. Варто хоча б пригадати так зване «президентство» Ю.Мєшкова, яке мало не призвело до проголошення «незалежності Криму» і приєднання його до Росії у 1995 році. Тоді саме Кучмі і Єльцину вдалось оперативно відреагувати на сепаратизм Мєшкова, ліквідувати загрозу громадянського протистояння на півострові. Як наслідок, Крим залишився частиною унітарної та соборної України, а Мєшков утік в Росію.

Сьогодення України диктує нові вимоги і готує нові випробування як новообраному уряду, парламенту, так і кожному з нас. «Кримське питання» потрібно вирішувати виключно демократичним способом, за столом переговорів у присутності міжнародних посередників та під пильним наглядом світової спільноти. Тільки за умови збереження в Україні соціального спокою і демократичних реформ «провокатори розколу і сепаратизму» втратять ідеологічну основу своїх закликів, а народ України і влада зможе спокійно і впевнено будувати нову державу з новими цінностями і новими пріоритетами.

Кетті Гольденберг, “Відкрита Україна”