Як нажаль, зміни державного устрою прийшлись не всім до смаку. Але, чомусь, найбільше радіє не українець, не європеєць, навіть, не американець, а росіянин, який зрадив слов’янське коріння й пішов проти свого брата. Не дарма, казав, великий князь Володимир – «Я помру – й брат піде проти брата». Так й Путін, незадоволений своєю величністю, вирішив відвоювати іще одну частинку Європи. Його натхнення – заволодіти владою, не зважаючи на волелюбні прагнення молодої держави на шляху докорінних демократичних змін.
Провокаційна та диверсійна робота «старшого брата» може обернутися для українського й російського народів страшним «братським» кровопролиттям. Те, що наразі відбувається в Південно-Східних регіонах України, вказує на виважену, заздалегідь прораховану роботу силових відомств Російської Федерації та безпосередньо… колишніх керманичів української держави, що прагнуть будь-що повернути втрачені можливості й тоталітарну владу. Підґрунтям до сепаратистських проявів у Криму та декількох областях на Півдні і Сході України, слугувала недолуга і небезпечно злочинна діяльність колишніх урядників, а також планова й системна робота провладних кіл РФ, спрямована на підпорядкування собі прикордонних і стратегічно-важливих регіонів України, на яку ані Янукович, ані його оточення чомусь абсолютно незважали.
Не є секретом, що ще за часів розпаду СССР, Україна, як і інші осколки радянської імперії, перебувають під щільним наглядом та надзвичайно істотним впливом Росії, який ховався під нашарування застарілої промисловості, спільних промислових та продовольчих стандартів, спорідненості ринків, недорозвинутості й “дикуватості” фінансово-банківської сфери, спільних енергетичних ресурсів, ну і, з рештою, вікової “дружби народів”. Ще із часів становлення молодих незалежних пострадянських держав, Росія намагалася спрямовувати й скеровувати динаміку їх розвитку в бік виключно власної вигоди, тим самим цинічно знищуючи потенційних геополітичних і економічних конкурентів.
В даному випадку, Кримська Автономія, а з нею й окремі промислово розвинені регіони України, як-то Харків, Луганськ, Донецьк – стали тими найжаданішими територіями для неоімперських ідеологічних експериментів Володимира Путіна і його вірних поплічників.
Практична весь демократичний світ, а, зокрема, США, Велика Британія, інші країни Європейської спільноти народів й, навіть, комуністичний Китай, однозначно сприйняли та підтримали нову українську владу, яка щосили намагається втілити прагнення переважної більшості українського суспільства до життя за високими соціальними та демократичними стандартами Європейського союзу. Прикладом тому є те, що саме країни ЄС сприяють економічному зміцненню української держави та вживають адекватні економічні санкції проти її колишніх корумпованих очильників. Зокрема, Європейською спільнотою заборонено виїзд на свою територію колишнім урядовцям України та вживаються всі дипломатичні й практичні заходи щодо унеможливлення від’єднання Кримського півострова, зберігаючи закріплену багатьма міжнародними угодами територіальну цілісність української держави. Чи не найпершими кроками в даному напрямку стала фактична заборона виїзду на територію ЄС посадовим особам із самопроголошеної Кримської республіки, зокрема, Р.Теміргалієву, М.Янкі, С.Донічу, колишньому командувачу ВМС ЗС України Д.Березовському та іншим. Надається всіляка підтримка Україні з приводу створення умов до притягнення до кримінальної відповідальності всіх осіб, причетних до сепаратиських дій на території АР Крим.
Але «Путінсько-Кримська» хунта в особі Аксьонова, Таміргалієва та інших, відчуваючи наближення свого вельми прогнозованого “краху”, стрімко мобілізувалася й набирає обертів у пропагуванні під прикриттям озбройних найманців беззаконня й анархії. Сподіваємось, що населення Криму – люди помірковані й миролюбиві, – адекватно розставлять для себе пріоритети: жити у правовому й демократичному суспільстві, в мирі та спокійній праці підвищуючи свій добробут, ніж обирати для себе хаос, безладдя й непрогнозоване майбуття на правах “першої” з кінця території “пріоритетного” розвитку, аби не помилитися, як у свій час це зробили мешканці Абхазії, Південної Осетії, Придністров’я, Нагірного-Карабаху тощо, майбуття яких нині визначають ті ж “зелені чоловічки” із жадібною натурою казкових “гоблінів”.
Сподіваємось, що часи розгулу кримінальної “братви” в Криму та на Південному-Сході України вже дуже скоро й остаточно залишаться у далекому минулому, а наша держава залишиться єдиною і дружньою родиною для всіх громадян, незалежно від їх походження та політичних переконань!
Марк Лейбман, для видання “Відкрита Україна”