Микола Гнатовський, доцент Київського інституту міжнародних відносин, заступник голови Європейського комітету проти тортур: «По-перше. Інформація про події в Криму свідчать про очевидне порушення Росією основних принципів міжнародного права, закріплених у статуті ООН, які мають імперативний характер і складають основу міжнародного правопорядку. Пояснення Москви свідчать про свідоме прагнення ввести світ в оману. Розмови про “владу Криму”, яка нібито запрошує армію Росії, юридично неспроможні не тільки тому, що ця “влада” є самопроголошеною і нелегітимною, а насамперед тому, що Крим не є суб’єктом міжнародного права, територію півострова у міжнародних відносинах може представляти тільки Україна. Будь-яка, навіть сама легітимна місцева влада, обрана в Криму, не може мати повноважень виступати самостійно на зовнішній арені і запрошувати іноземних військових. Тому військова окупація Криму, яка розгортається протягом декількох останніх днів, повністю відповідає визначенню агресії, закріпленому в резолюції 3314 (XXIX) від 14 грудня 1974 року.

По-друге. Порушено принцип міжнародного права, що забороняє загрози застосування сили проти територіальної цілісності та політичної незалежності іншої держави (п.4 ст.2 статуту ООН, підтверджений декларацією про принципи міжнародного права 1970 року і Гельсінським актом НБСЄ 1975 року). Також, порушено низку пов’язаних з цим принципів, зокрема принцип заборони втручання у внутрішні справи, принцип територіальної цілісності держави і принцип непорушності державних кордонів. Безумовно, порушені і норми низки двосторонніх міжнародних договорів між Україною та Росією, як загального характеру (про дружбу і співробітництво), так і конкретні, включаючи угоду про базування ЧФ РФ в Україні. Ці порушення носять системний характер і стосуються найбільш важливих положень всіх цих договорів. По-треттє. У правовій площині дії Росії в Криму дають підстави Україні для реалізації невід’ємного права на індивідуальну та колективну самооборону, закріпленого в ст.51 статуту ООН. Доцільно проведення термінових консультацій з державами, потенційно готовими стати пліч-о-пліч з Україною для відбиття зовнішньої агресії. Однак, наявність права на самооборону не означає, що воно підлягає негайній реалізації без урахування реальних військових перспектив і потенційно – трагічних наслідків (насамперед – гуманітарних) збройного зіткнення. У цьому аспекті оцінка ситуації – справа не стільки юристів, скільки військових і політиків. Тому повинні бути використані всі без виключення можливості для відновлення діалогу.Україні безумовно слід продовжувати активну роботу в рамках ООН, домагаючись прийняття резолюції Ради безпеки з чіткими вимогами до Росії припинити агресію і повернути своїх військових в місця постійної дислокації. Статус постійного члена РБ надає Росії істотні можливості блокувати роботу цього органу, однак юридичні та дипломатичні ресурси в рамках ООН все одно повинні використовуватися Україною в повній мірі і на постійній основі. Крім того, повинні бути використані повною мірою всі інші можливості, зокрема, в рамках європейських регіональних організацій, співпраці з НАТО і так далі. Міжнародне право дозволяє постраждалій державі, якою є Україна, приймати контрзаходи з метою примушення порушника до виконання своїх міжнародних зобов’язань. Україна має можливість, якщо визнає це практично доцільним, зупинити виконання будь-яких своїх зобов’язань за двосторонніми договорами з Росією, а деякі з них (наприклад, щодо базування ЧФ РФ в Україні) – припинити з посиланням на п.1 ст.60 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 року. Арсенал юридичних можливостей великий, оскільки відносно України порушені основоположні і загальновизнані принципи і норми міжнародного права. Однак, до застосування цих дозволених міжнародним правом заходів реагування треба в будь-якому випадку підходити виважено та з урахуванням усіх можливих наслідків.»

Андрій Павловський, народний депутат, ВО «Батьківщина»: «У Криму вже йде військове вторгнення , тепер той же самий сценарій розгорається в Харкові та Донецьку. Велика помилка пана Авакова, що він відразу не заарештував Добкіна і Кернеса. Тепер в країні реалізується план по відриву її частин. Більше того, Путіну вже зовсім дах зірвало, від нього можна чекати чого завгодно, тому я вважаю цілком реальним, що він спробує відновити владу Януковича у всій країні. Все це наслідки угод 1994 року, коли ми віддали ядерну зброю. Залишили б хоча б тактичну, з нами зараз так не зверталися б».

Євген Марчук, перший голова СБУ: «За моїми даними, планується повернення до Конституції Криму 1992 року, формування “свого” уряду, а потім, найімовірніше, референдум. Ну і далі зрозуміло, що буде далі. Потрібно закінчити революцію, реінтегрувати Майдан в цивільний структуру суспільства, вирішити проблему зброї на руках. Все це вирішується, хоч і непросто. Необхідно звернутися до ОБСЄ. Але без істерики. Також до Держдумі Росії. Там зараз перебуває представник Пан Гі Муна. Терміново потрібна робоча зустріч з командувачем ЧФ Росії. Необхідний посилений контроль за російськими військовими об’єктами ЧФ. Терміново потрібна група професійних переговірників з Росією по Криму. Без народних депутатів, але з повноваженнями парламенту. Сьогодні з Росією потрібно вести не політичний, а тільки професійний діалог. Не час для патріотичного виховання один одного.»

Леонід Грач, екс-прем’єр Криму: «Осетинський і абхазький сценарії в Україні неможливі. По-перше, ніхто ніколи зараз у світі не піде на переділ територій. Це Росії пощастило, що Вашингтон проспав, коли вона “захистила” південноосетинів і абхазців. По-друге, це зовсім інша геополітична ситуація. Абхазія і Південна Осетія – це два регіони, для стратегії вони зовсім нічого не означають. По-третє, в Криму є своя антиросійська найпотужніша п’ята колона – це Меджліс кримських татар, який досить ефективно впливає на настрої в кримськотатарському середовищі. Вищому керівництву країни потрібно припинити займатися дурницями. Потрібно стати Берлінською стіною між тими, хто може завтра почати один в одного стріляти. По-перше, потрібно припинити радикальні виступи на Майдані, особливо це стосується Правого сектора. По-друге, нікому не можна лізти всередину Криму, не розбурхувати ситуацію, не робити ніяких заяв про скасування автономії і так далі. Розійдеться Майдан, розійдуться і севастопольці.»

Валерій Чалий, заступник гендиректора Центру Разумкова: «У Криму Росії неможливо отримати переважний вплив. Кримські татари вже продемонстрували українську державну позицію, вони не допустять відділення АРК. А ось Севастополь зі специфічним ставленням десятків тисяч його жителів – з паспортами Російської Федерації, наявністю військової російської бази, це – особлива історія. Севастополь, звичайно, будуть тримати як точку контролю регіону… Я закликаю гарячі голови, які пропонують вже сьогодні денонсувати угоду про перебування ЧФ РФ на півострові, або інші рішення, притримати свою активність. По-перше, повинні бути задіяні існуючі міждержавні механізми, причому робота повинна вестися прозоро. Друге – це не тільки робота з боку лідерів держав, а й на рівні парламентів. Тому зараз необхідно Верховній Раді звернутися із заявою до Державної Думи. Третє – відносини з РФ мають спиратися на існуючу і розвивається в майбутньому міжнародну правову базу. Наприклад, вільне пересування російських підрозділів Чорноморського флоту по Криму – має бути в рамках закріплених договорів, а не якихось домовленостей, укладених в усній формі, як це робило минуле керівництво України.»

Борис Вишневський, депутат законодавчих зборів Санкт-Петербургу, фракція “Яблуко”: «По-перше, хочеться порадити кримчанам (і не тільки їм) почитати Конституцію України. Відповідно до неї, референдум кримського масштабу в принципі не може вирішувати питання про “незалежність Криму”. Це питання про зміну території країни – і він може обговорюватися тільки на загальноукраїнському референдумі. По-друге, у міру наближення референдуму жителі Криму неминуче задумаються про те, що про туристів на Південному березі влітку 2014 можна практично забути. Разом з доходами від їх приїзду – найважливішої частини кримської економіки. До речі, постраждають від цього, в першу чергу російськомовні громадяни, що живуть на Південному березі. Тобто саме ті, на кого будуть орієнтуватися, агітуючи на референдумі, прихильники “незалежного Криму”.

По-третє, Росія може анексувати Крим. Але що потім? Справа в тому, що “незалежний” (або анексувати) Крим, для початку, залишиться без води для поливу і пиття. Хто вірить, що Україна після цього збереже постачання Криму водою через Північно – Кримський канал? Або не зажадає за це шалені гроші? Росія, звичайно, багата країна – вона може взяти на себе ці та інші витрати по “відділенню Криму”.»

Юрій Шевчук, російський музикант і поет: «Пам’ятаю столовку на базі в Моздоку, в січні 1995, повну «доблесних» штабістів, смачно обідають, п’ють горілку, весело регочуть, щіплють офіціанток за сідниці і одержують бойові нагороди. Пам’ятаю, як схльоснувся з одним таким «героєм», який з цинічною усмішечкою в зубах коментував те, що відбувається: «на війні, як на війні… солдат на те і солдат, щоб гинути… ми наводимо конституційний порядок…». А поруч – десантний полк вісімнадцятирічних пацанів, на плацу, під дрібним, вимотуючим душу кавказьким дощем, чекав відправки на передову. Я добу їм розписувався на військових квитках «… добра… удачі…». Потім, в Грозному мені цілий мішок цих воєнників вивалили в шпиталі, пробитих кулями, в крові… Що змінилося? Заспокойтеся біси, довбані кабінетні та кухонні псевдопатріоти, войовничі радикали з обох сторін, яким введення військ остаточно розв’яже руки. Знову кровиночки братської захотіли, цієї віагри, щоб і далі у вас все стояло… Якщо буде, не дай Бог, війна в 2014 і потечуть по венах Росії та України “двохсоті”, то в 2017 буде вже інша революція, і ми отримаєм вже остаточний загальний «кирдик». Де політика?! Де вагони переговірників? Де народна дипломатія? Де посол? Чому наші «розумні, сміливі, що дбають за російський народ депутати» не приїхали на Майдан, в Раду, вже в грудні минулого року, безстрашно не висловилися, що не заспівали свої куплети… Олімпіада… А тепер, як зазвичай, прикриваються військами, пацанами, кров’ю. Ми – люди України і Росії – рідня. Кожному з нас просто необхідно зробити все можливе, щоб не допустити братовбивчої бойні. Інакше переможе нелюдяність.»

Джон Керрі, Держсекретар США: «Це не Схід проти Заходу, це не США з Європою проти Росії. Це люди України, які борються проти тиранії… Вторгнення – це крок слабкого, а не сильного. Це (криза) може бути вирішене відповідно до стандартів 21-го століття… Завтра вночі я попрямую до Києва для проведення там переговорів у вівторок.»

Вадим Колесніченко, народний депутат, Партія Регіонів: «Янукович повалений нелегітимно, за рамками Конституції. Це перше. Друге: до Януковича багато запитань, але потрібне розслідування, а не призначення його винним. Третє: розгін Конституційного суду – за рамками Конституції, а тому київська влада втрачає залишки легітимності. Четверте : три місяці іноземні держави активно втручалися в ситуацію в Україні, підтримуючи державний переворот. Переворот здійснений, і тепер по всій країні звірствують озброєні банди, навіть на Західній Україні. Люди хочуть захистити себе і мають на це право. П’яте: Захід сам визнав право народу на повстання і тепер не може піти назад. Шосте: Росія намагається дати адекватну відповідь на ті підривні дії, які проводили США і ЄС в Україні. Вона хоче захистити людей і хоче відновити конституційний порядок в дружньому сусідній державі. Сьоме: Росія як гарант цілісності України має повне право ввести обмежений контингент в Україну для збереження її як держави і проведення у ній чесних виборів».

Вадим Карасьов, політолог: «Думаю, Росія підтримає всі території, на яких будуть народні хвилювання з проросійськими настроями – а це в тій чи іншій мірі можуть бути всі області, крім Західної України. Чи може вона дійти до Збруча? Може, якщо неспокої в усіх цих регіонах. Але зрештою розколювати країну вона не буде. Швидше за все, мова піде про те, що підсумком конфлікту стане реальна федерація».

Руслан Бортник, політолог: «Подальший розвиток подій залежить від реакції США та ЄС. Поки їх реакція залишає руки Росії розв’язаними. Але й сама Росія поки що більше спостерігає за тим, як відреагує на кримські події решта України. Однак імовірність протестів і навіть силових конфліктів по всій країні велика, і введення в Україні контингентів з Росії і НАТО цілком реально. Єдиний шанс зупинити це – зустрітися представникам старої і нової влади, щоб знайти реальний компроміс. Але це має бути зустріч на нейтральній території, наприклад, в Дніпропетровську. Ні в Києві, ні в Севастополі вона неможлива».

Ринат Ахметов, український олігарх: «Внутрішня політична напруженість може перерости в затяжний конфлікт і зруйнувати цілісність України. Застосування сили і неправомірні дії ззовні неприпустимі… Закликаю всіх співгромадян до об’єднання заради цілісної і неподільної України. Сьогодні це – найголовніше. Важливо зберігати холодну голову, не піддаватися на провокації і приймати обдумані, зважені рішення… Наша сила – в згуртованості бізнесу, влади і суспільства… Звертаюся до політиків і української влади – зробити все для забезпечення територіального суверенітету, відновлення демократії і невід’ємних прав і свобод громадян… Упевнений, що спільними зусиллями ми відстоїмо наше майбутнє – сильну, єдину і незалежну Україну!»

Леонід Кравчук, перший президент України: «Найстрашніше, що можна уявити собі, це війна України та Росії. Я не вірю, що ця війна може бути, але будь-які небезпечні дії політиків можуть призвести до конфлікту. У Раді Федерації сидять хворі люди, вони не розуміють, що говорять. Треба зупинитися і охолонути… Треба дати право народу самому розбиратися у своїх внутрішніх справах… Невже Росія не розуміє, що може стати агресором, а Путін ініціатором агресії, і що це початок Третьої світової війни? Мій прадід і дід воювали в Першій світовій війні разом з Росією і мають царські нагороди. Мені 80 років, але я візьму зброю і буду захищати свою землю… Росія каже, що у нас відбувається щось, що їй не подобається. Нам теж багато чого не подобається з того, що відбувається в Росії. Але Росія сама має вирішувати свої питання… Ми встали на коліна, а Росія сіла нам на голову. Чехословаччина, Польща, Афганістан, Угорщина. Тепер що, Україна на черзі?.. У цій ситуації нам треба просто бути розумними, не допускати крутих дій. Після Другої світової війни був Нюрнберзький процес. Так, він був у Німеччині. Але він може повторитися і в іншому місці».