У чому ж причина таких радикальних д

З 2014 року українське військове капеланство будувалось і загартовувалось кропіткою працею і непохитною вірою. Сотні священників Української православної церкви Київського патріархату та Української автокефальної церкви згодом утворили велику об’єднану родину військових капеланів Православної церкви України. Серед них був і протоієрей Тарас Мельник, який разом з однодумцями втілював ідею військового капеланства у життя і адаптував капеланство до сучасних потреб українського воїна та захисника.

Та попри цю важку працю та заслужене визнання з боку українського війська та українського народу, діяльність військових священників досі не врегульована на законодавчому рівні. І цим часто намагаються скористатися певні особи, яким опіка військових капеланів ПЦУ над військом стоїть як кістка в горлі.

Так, дехто з чиновників з нової влади, відомі своєю прихильністю до Кремля або ж які просто володіють феноменальною недалекоглядністю, розпочали безпрецедентний тиск на тих, хто «з нуля» будував інститут капеланства в Україні.

Серед таких топ-чиновників опинився Сергій Трофімов, перший застпуник голови Офісу президента. Його активна підтримка Російської православної церкви в Україні (УПЦ МП) відома давно і всім. Він неймовірно сильно прагне повернути промосковських священників капеланами у Збройні Сили України, яких звідти вигнали після початку російської агресії проти України.

Щоб полегшити досягнення вказаної мети, чиновники з Офісу Президента спочатку вирішили послабити капеланство Православної церкви України. За його ідейного керівництва, розпочався шалений інформаційний та адміністративний тиск на Першого заступника голови СУВД протоієрея Тараса Мельника.

І такий тиск мав успіх. На початку 2020 року низка осіб з керівництва Синодального управління військового духовенства (СУВД) Православної церкви України де-факто були усунуті від управлінських функцій. Всім, хто знав як тримати баланс у величезній капеланській родині, умів прораховувати адміністративні кроки наперед, вказали на двері. Першим, кого по-тихому усунули від управлінської роботи був протоієрей Тарас Мельник.

Глава СУВД митрополит Іоан (Яременко), звісно ж, людина хороша. Та «хороша людина» – не професія. Стало відомо, що як адміністратор він виявився надто слабким, недалекоглядним, легко піддавався одномоментним емоціям, ухвалював поспішні рішення, не вивчивши ситуацію з усіх сторін.

Військові капелани на місцях відчули зміни настроїв у керівництві СУВД задовго до перших адміністративних рішень і, в силу своїх можливостей, почали самоорганізовуватись. Однією з таких форм самоорганізації стало об’єднання «Капелани Волині», яку очолив протоієрей Михаїл Бучак. Кожен капелан об’єднання провів незліченну кількість днів в окопах разом з солдатами, зберігаючи їхню віру, підіймаючи бойових дух, допомагаючи пораненим і тим, чиє життя, на жаль, у ті дні закінчувалось. Солдати і офіцери високо цінували капеланську турботу і, принагідно, нагороджували священників відомчими нагородами і медалями.

І тут ми повертаємося до того, чому саме Марш захисників на День незалежності оголоив проблему з керівництвом військових капеланів. Коли капелани приїхали до Києва на Марш, священники гордо носили такі дорогі для них нагороди. Але не всім київським капеланам це сподобалось.

Капеланські нагороди і раніше викликали палку заздрість окремих кліриків ПЦУ. Зокрема впливові архієреї не раз були помічені у роздратованості медалями і орденами на грудях військових священників. Зрозуміло, що в них прокидалась заздрість, бо інших причин такої надмірної уваги годі й шукати. За нашими даними, саме ця роздратованість і проявилася у заступників митрополита Іоана – протоієреїв Михаїла Предка та Костянтина Холодова. Які вимагали від капеланів зняти і сховати кітелі з нагородами.

Костянтин Холодов давно розривається між бажанням бути священником і прагненням стати офіцером. То він апелює до правил носіння священничого облачення, а за мить – наполягає на дотримання священником норм Статуту Збройних сил України, ніби священники є комбатантами. З Михаїлом Предком трохи інша історія – він на повну користується слабкостями керівництва, щоб реалізовувати власні амбіції, хоч часто-густо вони ведуть до повного абсурду.

Вимагати від ветерана у такий день зняти нагороди з грудей – це нерозумний і несправедливий крок. Миритись із таким хамством капелани не хотіли, але єдиний, хто виступив проти – отець Михаїл Бучак. Він відстояв законне право капелана надягти заслужені медалі на День Незалежності України. Але амбіції та самолюбство протоієреїв Михаїла Предка та Костянтина Холодова не змогли винести такого удару.

В результаті, 26 серпня 2020 року маємо розпорядження СУВД про виключення Михаїла Бучака зі складу військових капеланів. Митрополит Іоан вкотре продемонстрував свою недалекоглядність і кепські лідерські якості.

На тлі вказаних подій почала з’являтись інформація про наміри «нових обличь» у керівництві СУВД виключити зі складу військових капеланів інших активних священників, які в областях України та оперативних командуваннях ЗСУ виконують своє служіння і докладають чималих зусиль для самоорганізації капеланства на місцях.

Досить показова, трохи комічна, але й трохи сумна історія відбулась із капеланом Василем Вирозубом. Його капеланська діяльність у по оперативному командуванні «Південь», як то кажуть, реклами не потребує. «Нові обличчя» СУВД намірились і його зняти з посади в ОК «Південь», але тут сталось неймовірне: священника Василя Вирозуба особисто приймає Предстоятель ПЦУ митрополит Епіфаній. І приймає досить тепло. Його Блаженство нагороджує військового капелана і не жалкує слів, коли висловлює захоплення його мужністю та неймовірними успіхами його щоденного служіння. «Нові обличчя» принишкли, кадрове розпорядження по Василю Вирозубу робилося «по-тихому».

Схожі кадрові потуги СУВД спостерігаються і стосовно військових капеланів Тараса Волянюка (ОК «Захід») та Євгена Орди (ОК «Північ»). На черзі опинився і протоієрей Дмитро Поворотний, який завоював колосальний авторитет у Дніпропетровській та інших південно-східних областях України за непохитну віру, сотні днів капеланського та волонтерського служіння на передовій в АТО/ООС. Кожен патріот, кожен військовий чи волонтер Дніпра знають Дмитра Поворотного. Але тепер, його ім’я теж «на олівці» у «нових обличь» СУВД.

Сященники – військові капелани Тарас Мельник, Василь Вирозуб, Дмитро Поворотний, Михаїл Бучак, Тарас Волянюк, Євген Орда і ряд інших – це ті кити, які створили і тримали на своїх плечах військове капеланство в Україні. І зараз їх методично прибирають з посад та перешкоджають їм виконувати свій щоденний подвиг.

Це все, на що спромігся київський офіс СУВД за майже три квартали 2020 року. Вся діяльність звелась до заборон і покарань. Жодного конструктивного рішення ухвалено не було. Поряд з тим, капеланам «обрубали» можливість самоорганізації на місцях.

Яка ж мотивація «нових облич» СУВД? Чи це свідоме руйнування українського капеланства на виконання завдання Кремля? Чи все ж має місце недолугість та бездарність нинішнього керівництва СУВД? І не дивно, що дехто з нових заступників митрополита Іоана на фоні чисток в капеланських рядах вже приміряє під себе крісло головного капелана.

А тим часом голова Синодального відділу по взаємодії зі Збройними Силами та іншими військовими формуваннями України Російської православної церкви в Україні (УПЦ МП) Августин (Маркевич) п’є каву в кабінеті на Банковій із Сергієм Трофімовим. Спільно вони планують наступні кроки з введення російської агентури, залегендованої під військових капеланів РПЦвУ (УПЦ МП) до лав Збройних Сил України.

І такими темпами, схоже, їм навіть не доведеться багато планувати. Митрополит Іоан (Яременко) та його «молода команда» самі, без зовнішньої «допомоги», зруйнують інститут українського капеланства.

Джерело: informator.press