Андрій Гук як прикрий прецедент у вітчизняній юриспунденції

«Жодна з професій не представляє для морального стану особи, яка нею займається, таких спокус, як адвокатура» (Eugeniusz Włodzimierz Waśkowski, юрист, адвокат, 1866-1942р.р.).

Скільки може коштувати репутація юриста? Серйозно. П’ять, десять, п’ятдесят тисяч у твердій валюті? Відповідь, скоріше за все, буде залежати від двох основних чинників – морального обліку людини та країни, у якій юрист веде свою професійну діяльність.

Наприклад, якщо проти юриста з Нідерландів або Франції розпочато кримінальне провадження за шахрайство, національним професійним об’єднанням його визнано винним у порушенні адвокатської етики, а точніше у зловживанні довірою клієнтів, і при цьому він не відстоює свою честь і гідність, фактично визнаючи все вищезгадане, то його кар’єрі кінець. До нього більше не зможе, а головне, не захоче звернутися жоден клієнт.

Звичайно, що жодне ЗМІ, яке себе поважає, не буде надавати такому «фахівцеві» ефірний час або шпальта для оприлюднення думки. Теж саме стосується конференцій, круглих столів тощо. А як інакше, якщо людину визнано непорядною та необов’язковою по відношенню до клієнтури? Велика пляма на репутації такого «фахівця» автоматично стане плямою на репутації журналістів, організацій та всіх інших, кого цікавить публічна думка юриста, репутацію якого скомпрометовано. Звичайно, інша справа, якщо людина виправилася. Виправила свої помилки перед колишніми клієнтами, пообіцяла їх не повторювати. Але у нашому випадку про це не йдеться.

ВІТЧИЗНЯНІ РЕАЛІЇ

Сьогодні Україна лише рухається у напрямку європейського ставлення до цінності репутації юриста. Людина, якій обмежено право вести професійну адвокатську діяльність у зв’язку із порушенням адвокатської етики, якій повідомлено про підозру у скоєнні правопорушення, в нас може спокійно продовжувати публічно позиціонувати себе юристом та адвокатом. Як це сьогодні продовжує робити юрист за освітою Андрій Гук. Що цікаво, суспільство навіть може підігрувати такій людині, незважаючи на чисельні відомості про її протиправні та антиморальні дії наявні у відкритому доступі.

Саме це сьогодні відбувається із адвокатом, як він себе називає, але звичайним шахраєм на переконання осіб, в яких цей «фахівець» позичив на не визначений термін значні кошти (загальна сума боргів Андрія Гука декільком довірливим кредиторам на кінець 2015 року складала 2 млн. 401 тис. 510 грн. та 26 тис. 580 дол. США). Ошукані колишнім адвокатом підприємці, які мають при собі всі необхідні докази, куди тільки не зверталися, аби змусити його повернути борг. Але пан Андрій, відвідуючи столичні ресторани та представляючи інтереси низки авіаційних компаній, по документах не має «ані печі, ані лави».

З висновку дисциплінарної палати: «…адвокат Гук А.Р. зловживав статусом адвоката для отримання коштів від клієнтів адвокатських об’єднань, з якими мав відповідні угоди та порушив Правила адвокатської етики щодо систематичного невиконання рішень судів, що набрали законної сили». У зв’язку з чим є факт призупинення його адвокатської ліцензії 19.05.2015 строком на 6 місяців. Наскільки відомо, до честі КДКА м. Київ, ліцензію йому досі не відновлено. Також є факт проведення досудового слідства за кримінальним правопорушенням (ЕРДР 120 151 001 0000 5194) стосовно «юриста».

Крім того, у відкритому доступі є звернення до Американської Торгівельної палати в Україні, після якого Андрій Гук припинив виконання посади Співголови робочої групи з питань логістики та транспорту. І на останок, існує цілий веб-сайт, створений постраждалими особами, який має на меті попередити потенційних клієнтів щодо можливих наслідків від співпраці з паном Гуком. Попри викладене вище, це все лише одна сторона медалі. Інша виглядає дещо оптимістичніше. Для Андрія Руслановича.

А ЯК БИ ВИ ВІДРЕАГУВАЛИ?

Якщо би побачили у телеекрані людину, яка вам та вашим знайомим винна багато грошей, віддавати які вона відверто не збирається? Уявіть, що ви роками намагаєтесь повернути «чесно зароблені», стукаєте у всі можливі і неможливі двері, пишете листи до адвокатських спілок, Міністерства інфраструктури та інші органи де, як ви знаєте, «обертається» ваш боржник, а в результаті спостерігаєте його у якості експерта у ЗМІ, в президії на публічних обговореннях, тощо. Цікаво та прикро те, що звертаючись до Андрія Гука як до «фахівця», нажаль, ані журналісти, ані деякі експертні об’єднання не враховують його «підмочену» репутацію.

Таке ставлення дає Андрію Руслановичу певні моральні права, якими він досить уміло користується. Зокрема, рішення КДКА жодним чином не впливає на його позиціонування себе у якості «адвоката авіакомпаній» та партнера юридичної фірми своєї дружини «АНТЕ». Незважаючи на дрібні негаразди із адвокатською ліцензією, юрист за освітою продовжує пропонувати свої послуги у професійній мережі Linked In. Причому, сучасна діяльність пана Гука виглядає у ній досить солідно. Це і робота в компанії дружини, і здобутки у складі Нацкомітету міжнародної торгівельної палати (Ukrainian National Committee of the ICC Ukraine) та Арбітражному суді (Court of arbitration). При цьому, у діючому списку учасників НКМТП його прізвища чомусь не має. Чи то, Андрій Гук давно не редагував профіль, чи то вирішив, що «пройде й так».

«ВСЕ, ЩО МОЖУ»

Крім того, досить цікаво спостерігати за тим, як саме пан Гук намагається залишатися «на плаву» у своїй непростій ситуації. Остаточно визначившись, що цей спосіб дешевше, аніж розрахуватися із кредиторами та попросити пробачення, він активно пише у мережі Facebook, звідки його коментарі іноді потрапляють навіть до ЗМІ. А ще його експертні думки «лайкають» та відповідно розповсюджують всі ті, кому пощастило не позичати Андрію Руслановичу власних коштів. При нагоді, у своїх повідомленнях пан Гук висловлює своє щире захоплення потрібним людям – наприкінці липня він аж у чотирьох постах «відверто» аплодував тезам міністра інфраструктури Володимира Омеляна.

Хочеться окремо висловитись на рахунок того, що деякі з коментарів цього юриста без репутації та ліцензії все ж таки потрапляють на шпальта засобів масової інформації. Запрошуючи до ефіру або посилаючись на Андрія Руслановича, українські ЗМІ заплямовують перш за все особисту репутацію та роблять «ведмежу послугу» його колишнім клієнтам, які декілька років поспіль намагаються повернути свої гроші.

Теж саме, до речі, роблять його постійні клієнти – власник «Українсько-Середземноморських авіаліній» ліванець Родриг Мерхеж, та ще один співвласник «Анте» турок Маммадзада Эльхан Зіят Огли – опосередкований володар авіакомпанії «Атласджет Україна». І це при тому, що сам Андрій Гук без необхідності намагається не згадувати інтереси яких саме авіакомпаній він представляє. Можливо це пов’язано із їхньою репутацією, але це вже зовсім інша історія.

А поки що, хочеться сподіватися що на непростому шляху української держави до Євросоюзу, вітчизняна юриспруденція перейматиме відповідний «репутаційний» досвід країн ЄС. Де, якщо адвокат ошукав своїх клієнтів, то він не має жодного морального права називатися юристом. І обов’язок його колишніх колег полягає у тому, аби не робити разом з ним вигляд ніби нічого страшного не сталося, запрошуючи на заходи у якості фахівця, а при нагоді закликати пана Гука до порядності та дотримання етики юриста.

З положення однієї з асоціацій адвокатів Європейського Союзу: «…Поважні адвокати добре розуміють, що їхні кар’єри будуть успішними лише у тому випадку, якщо вони поводяться у відповідності із буквою та духом законів та правил…професійна адвокатська діяльність базується на етичності поведінки та дотриманні законності…Репутація є результатом того, наскільки етичною є поведінка адвоката».

Наскільки етичною на сьогодні виглядає поведінка Андрія Гука та наскільки він дійсно має право називатися юристом вирішувати, безумовно, громадськості. Від неї також залежить, чи буде Андрій Русланович і в подальшому ігнорувати законні та справедливі вимоги своїх колишніх клієнтів, роблячи вигляд, що ошукавши їх, він в принципі нічого страшного не зробив. Але в громадськості є і інша можливість. Створивши професійний вакуум, все ж таки змусити юриста за освітою відповісти за свої дії та реабілітувати свою репутацію.

Василь Медведько, “Открытая Украина