Англомовне кіпрське видання TheDuran оприлюднило статтю Надії Базук, в якій вона розповідає про великі витрати Вселенського патріархату та спроби Константинополя заткнути діри у бюджеті за кошт Православної Церкви України. Подаємо переклад матеріалу українською мовою.

«Верблюдові легше пройти через голчине вушко,

ніж багатому в Боже Царство ввійти!»

Євангеліє від Матвія, гл. 19, ст. 24

Патріарх Константинопольський Варфоломій

Майже через 30 років турки святкуватимуть 500-річчя завоювання Константинополя. Столиця Візантійської Імперії вражала своєю красою і багатством. Могутні, високі та ніби неприступні стіни захищали такі архітектурні шедеври як Собор Святої Софії, Імперський Палац, Галатська вежа, Іподром; місто берегло предмети мистецтва, що належать до античності, Імперська Бібліотека зберігала древні рукописи, зокрема ті, які було врятовано з Бібліотеки Александрії. Середньовічний мандрівник Веніамін Тудельський описав дивовижне багатство міста таким чином: “Грецькі мешканці дуже багаті золотими і дорогоцінними каміннями і вони йдуть одягнені в речі з шовку із золотим вишиванням, і вони їздять на конях і нагадують принців. Багатства подібного до Константинопольського не можна знайти у всьому світі”.

Проте, немає нічого постійного під сонцем і могутність Візантійської Імперії почала блякнути наприкінці 12 сторіччя. У 1203 році Константинополь був захоплений і розграбований хрестоносцями під час Четвертого хрестового походу. Імператор втік, тоді як візантійці повернули собі місто тільки в 1261 році. З 400,000 мешканців, залишилося тільки 35,000, і влада минулого часу ніколи не поверталася ані до Константинополю, ані до Візантії. До 1453 року Константинополь був останнім головним містом імперії, і його захоплення Оттоманами поклало кінець колись могутній державі.

Один з спадкоємців Візантійських традицій – Константинопольський Патріархат, який залишився у місті після його падіння завдяки дозволу Оттоманського султана Мехмета II Завойовника. Першим патріархом під Оттоманською владою був Геннадій Схоларій, і патріархат став етнархом (лідером) Ромів – усіх громадян, які сповідували Православне Християнство.

Коли в 1923 році було проголошено Турецьку Республіку, Патріархат Константинополя офіційно стає організацією, що підпорядковується владі. Держава може втручатися в патріархальні вибори (кандидати мають бути Турецькими підданими за народженням), і повноваження патріархату обмежені кордонами Туреччини, він не визнається юридичною особою, як і не може втручатися в політичні проблеми.

Незважаючи на той факт, що паства патріархату обмежена (за деякими джерелами, в Туреччині мешкають до 2,000 православних греків), чинний Патріарх Варфоломій і інші ієрархи бачать себе як прямих спадкоємців духовного проводу Візантійської Імперії часів її могутності. Це виявляється не лише в їхній вимозі визнати “Вселенський” (всесвітний) статус, що порушує Лозаннський Договір 1923 року, але і в їхній звичці жити немов лорди. Фанар (назва району в Стамбулі, де розташований патріархат) насолоджуються розвагами, влаштовують дорогі прийняття і зупиняються в розкішних готелях. Варфоломій і інші ієрархи подорожують тільки бізнес-класом. Також добре відомо про деякі дивні бажання патріарха.

Одна з самих останніх вимог Варфоломія – орендувати бронеавтомобіль, що в Стамбулі коштує близько $50,000 на рік. Звичайно, Туреччина зазнає деякі проблеми з безпекою через її сусідство з Сирією, але хто і навіщо міг би скоїти замах на Патріарха Константинополя? Причиною можуть бути здогади про ймовірні зв’язки Варфоломія з FETO, терористичною організацією мусульманського проповідника Фетхулаха Гюлена, якого в Туреччині вважають відповідальним за спробу перевороту в 2016 році. На тлі жорстокої боротьби проти гюленістів у країні, Архієпископ Константинополя, можливо, припускає, що він може піддатися нападам радикальних націоналістів.

Інший пункт у списку витрат Патріархату – готелі. Восени 2018 року, члени Ордена Святого Андрія (Грецько-американська організація, яка захищає інтереси Константинополя) здійснили тижневу подорож в Австрію, де вони зустрілися із митрополитом Австрійським Арсенієм і різними посадовцями, у тому числі тодішнім Канцлером Себастіаном Курцом. Делегація залишилася в Hotel Imperial у Відні, що коштує від $300 за ніч.

Hotel Imperial у Відні

У лютому 2017 року, розміщення форуму “Гріхи Перед Нашими Очима: Сучасне Рабство”, одним зі спонсорів якого був Константинопольський патріархат, в готелі Hilton Bomonti (Стамбул) обійшлося у $8,000.

Готель Hilton Bomonti

У листопаді 2016 року прийняття приблизно 50 гостей з нагоди престольного свята Патріархату в Готелі Ceylan Intercontinental у Стамбулі коштувало понад $6,000.

Готель Ceylan Intercontinental

Крім того, у 2016 році патріарх Варфоломій скликав Священний і Великий Собор на Криті. Це обійшлося у близько $30,000, тоді як розміщення учасників Собору потребувало додаткових $50,000.

Якщо поглянути на іншу статтю витрат – ланчі та обіди, може здатися, що Phanar страждає від обжерливості. У січні 2015 року, патріарх Варфоломій організував обід в ресторані Borsa в Стамбулі для спеціальної зустрічі вчених ($10,000, 31 гість). Обід митрополита Елпідофора Ламбрініадіса з архімандритом Агафангелом Сіскосом і кардиналом Рейнхардом Марксом у тому ж ресторані в листопаді 2015 року обійшовся у $1,000. У січні 2019 року обід на честь митрополита Епіфанія, предстоятеля Православної Церкви України (ПЦУ), яка була заснована Патріархом Варфоломієм і президентом України Петром Порошенком, коштував понад $15,000.

Улюблений ресторан фанаріотів Borsa

Фанар також здійснює представницьку функцію. У зв’язку з наданням автокефалії ПЦУ, витрати Константинополя значно збільшилися, разом із числом контактів з дипломатами і високопосадовими членами Помісних Православних Церков (протягом одного року делегації Фанару відвідали майже усі автокефальні Церкви, деякі з них – неодноразово).

До того ж, добре відомо, що деякі ієрархи Константинопольського патріархату ведуть буйне життя. Зовсім недавно розгорівся скандал у Метрополії Франції, коли було вкрадено вишукані та дорогі ювелірні вироби з резиденції митрополита Еммануіла (Адамакіса).

Хтось, мабуть, запитає, чиїми грошима розкидається Патріархат? У першу чергу, ці гроші належать духовенству та мирянам Грецької Архієпископії Америки (GOARCH) – з одного боку, найбагатшої, але, з іншого боку, однієї з найбільш матеріально проблемних єпархій Константинополя. GOARCH має аж до 1.5 мільйонів вірян, проте зазнає серйозні проблеми зі своїми рахунками: ходять чутки, що пенсійний фонд духовенства організації незабаром виснажиться, і будівництво церкви Святого Миколая на «Граунд Зіро» у Нью-Йорку, яке мало закінчитися у 2017 році, ще не завершено. Деякі стверджують, що колишній Архієпископ Американський Димитрій захотів урізати плату Константинополю (яка складає аж до $2 мільйонів на рік), аби розібратися із кризою, але був примушений піти на спокій. Його замінив затятий прихильник Варфоломія і колишній митрополит Бурси Елпідофор, який здатний дати лад залізною рукою та запобігти скороченню фінансового потоку до Фанару.

Ба більше, якщо раніше GOARCH надсилала Матері-Церкві 10% свого доходу, зараз, аби покрити витрати Константинополя, Елпідофору доведеться збирати та відправляти на Фанар 19%. Ясна річ, американські ієрархи гніваються (їхнє невдоволення також викликане рішенням Патріархату провести вибори архієпископа Американського не чекаючи на список запропонованих ними кандидатів).

Через скорочення кількості вірян у GOARCH (літні вмирають, але молодь до Церкви не долучається), дохід від пожертвувань впав. Кризи 1998 і 2008 років призвели до падіння надходжень через зменшення числа донорів серед грецько-американських ділових людей.

Але цей факт не зупинить Фанар. Проблема не тільки у тому, що Патріарх Варфоломій вважає, що він досі живе в Константинополі. Всупереч Священним Канонам, Фанар хоче позиціонувати себе як нове та вище місце ухвалення рішень у Православному світі. Замість будівництва церков і благодійних проектів він витрачає гроші на підтримання історичної ілюзії свого «вселенського» статусу. Втім, така роль збільшує фінансові потреби Константинополя на різні конференції, саміти, візити та прийняття. Це змушує вичавлювати гроші з єпархій і шукати нові джерела доходів, такі як нещодавно створена Православна Церква України, на яку накладено високі податки.