Петиція про передачу Києво-Печерської лаври у володіння Православної Церкви України за майже два тижня набрала понад 24 тисяч підписів із 25 тисяч необхідних. Наявність такого бажання і настроїв в суспільстві не можуть залишити в спокої представників УПЦ МП (РПЦвУ).

Керівник юридичного відділу УПЦ МП протоієрей Олександр Бахов у коментарі порталу СПЖ назвав цю петицію незаконною, адже «вона порушує законодавство і розпалює релігійну ворожнечу». На його думку, таке звернення написано «на основі якихось заяв і новинних повідомлень ангажованої преси, а також особистої неприязні автора до УПЦ».

Наскільки згадана петиція є законною і яке її майбутнє побачимо згодом. Але зараз можна констатувати, що сама поява такого прохання і його велика підтримка у суспільстві за такий доволі короткий термін свідчить, що УПЦ МП продовжує втрачати рівень довіри в українців. Цьому безперечно сприяла і ситуація із епідемією коронавірусу. Відверте нехтування намісником лаври митрополитом Павлом правил карантину, внаслідок чого сама лавра стала одним із центрів поширення хвороби викликає у багатьох українців викликала логічне запитання «Чи доцільно використовують і дбають в УПЦ МП про збереження світової загальнонаціональної святині?».

Варто зауважити, що питання використання українських лавр російськими церковниками завжди хвилювало українців. Цілком логічно, що українські святині повинні належати Українській Церкві. Проте через провокативність цього питання і відверту небезпеку розпалення релігійного конфлікту, від якого виграє лише агресор, змушує керівництво ПЦУ бути обережними у своїх висловлюваннях щодо зміни підпорядкування лавр.

У ПЦУ чітко розуміють, що будь-які дії зі зміни юрисдикційної приналежності лаври розв’яжуть руки російському агресору, який відразу під приводом захисту православних, може розв’язати в столиці збройний конфлікт, від чого війна на Донбасі перекочує до Києва. Тому зрозуміло, що поки це питання не стоїть на першому плані, проте це не означає, що воно ніколи там не опиниться. Якби не хотіли в УПЦ МП це визнавати, але з плином часу це питання буде першочерговим, і за сприятливих умов, буде вирішено на користь України.

Виникає лише одне питання: як саме воно може вирішитись щоб принесло користь для Держави. Є два шляхи вирішення цього питання. Перший керівництво Лаври спільно із її насельниками особисто вирішить вийти із підпорядкування Москві і ухвалить рішення увійти до лона Православної Церкви України. Другий – коли всі, кому таке дороге молитовне єднання із РПЦ, купить квиток в один кінець і мирно відправиться до білокам’яної. Якщо другий варіант саркастичний і малореалістичний, то перший варіант, якщо б такий стався, був би виграшним для усіх. Як для ПЦУ так і для насельників лаври. ПЦУ отримала б ченців, самі ж ченці залишились би на своєму місці і продовжували свій чернечий подвиг. Утім зрозуміло, що керівництво лаври наразі не бажає ані приєднатись до ПЦУ, ані виїхати з України. Для них найкращий стан – це нинішній, коли вони залишаються в лаврі, а сама лавра знаходиться у підпорядкуванню УПЦ МП.

Напевно, саме тому апологети УПЦ МП 27 квітня на сайті Президента зареєстрували у відповідь петицію № 22/094164-еп «ЗАЛИШИТИ КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКУ ЛАВРУ У КОРИСТУВАННІ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ ТА ВІДХИЛИТИ ПЕТИЦІЮ № 22/092966-еп». У тексті петиції простежується хід думок отця Олександра Бахова про ворожнечу та ін.

Текст петиції виглядає не стільки комічно, скільки дивно. Адже ознайомившись із ним складається враження, що автору не відомі події, коли ПЦУ отримала Томос, та й сам автор живе лише реальністю Московської Патріархії та її пропаганди. Наведемо лише декілька фактів, що безпосередньо вказують на це.

На початку петиції, її автор пан Абрамович вказує, що петиція про передання лаври в користування ПЦУ «вводить в оману безпосереднього її адресата – президента України… направлена на розпалювання міжконфесійного конфлікту на підставі перекручених фактів та власних домислів автора». Проте сам Родіон Олександрович написав свою петицію, схоже, теж на підставі перекручених фактів та власних домислів.

Зокрема, він зазначає, що автор петиції про передачу лаври ПЦУ зводить свої аргументи до того, що «ПЦУ є єдиною автокефальною православною церквою України». Адже в тексті петиції чітко вказано, що «Константинопольська церква вважає ПЦУ єдиною канонічною правонаступницею Київської митрополії», що власне і є беззаперечним і доконаним фактом, який визнає Вселенський Патріарх, про що він особисто повідомив і очільника УПЦ МП митрополита Онуфрія. Також про це свідчить цьогорічний опублікований диптих Вселенської Патріархії, згідно якого Вселенська Патріархія визнає законними на території України лише єпископів ПЦУ, а єрархів так званої УПЦ МП відносить до числа РПЦ.

Утім пану Абрамовичу це, напевно, невідомо. Як невідомо також і обставини як відбувалось утворення ПЦУ. Наводячи дані Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань, Родіон Олексійович вказує, що в Україні діє 28 УАПЦ, 4 ПЦУ і 5 УПЦ КП. Згідно цього пан Абрамович доходить до висновку, що «твердження автора петиції про злиття трьох українських православних церков… в єдину помісну церкву ПЦУ не відповідає дійсності, оскільки, згідно даних державного реєстру, як УПЦ КП (у вигляді 4 «клонів») є діючою та не перебуває у стані припинення, так і УАПЦ та УПЦ МП є діючими та не перебувають у стані припинення». Така маніпуляція наявними відомостями вказує, що пану Абрамовичу необхідно було перш ніж писати текст цієї петиції, ознайомитись із нещодавніми подіями з отримання Томосу. Згідно яких, всі єрархи, які знаходились в Україні, отримали відповідні листи від Вселенського Патріарха Варфоломія для участі в об’єднавчому соборі. Усі ж наведені Родіоном Олексійовичем «клони-церков», не брали участі в об’єднавчому соборі, через ряд канонічних і об’єктивних причин. Однією із них, є та що представники так званих «клонів-Церков» не звертались до Вселенської Патріархії з проханням дарування автокефалії ПЦУ, а відповідно їх організації не отримали право на автокефалію, тому і являються такими за назвою, а не за документами.

Окрім маніпуляції автор наводить аргументи, побудовані на тезисах російської пропаганди про визнання ПЦУ Помісними Православними Церквами. Думку про визнання ПЦУ усім Православним світом, озвучену автором петиції про передачу лаври ПЦУ, Абрамович вважає «явною брехнею». Викриваючи цю «брехню» сам Абрамович наводить твердження, які також є «явною брехнею». Зокрема це стосується, твердження нібито «12 помісних Церков (Патріархатів) відкрито заявляють, що ПЦУ є розкольничою організацією і не визнають її». Це твердження не відповідає дійсності, адже таку позицію відстоюють не 12 помісних Церков, а лише РПЦ і її сателіти, загалом 4-5 Помісних Церков, це підтверджено було на провальному Аманському зібранні лютого 2020 року.

Далі Абрамович вважає, що автор петиції про передачу лаври «не гребує відритим спотворенням фактів та перекрученням ситуації… що може бути досить швидко спростовано інформацією із відкритих інформаційних джерел». Утім такий меседж стосується самого Абрамовича, що підтверджується наведеними вище фактами, які показали, що Радіон Олексійович при написанні свого звернення також вдався до перекручення, спотворенням фактів, які можна швидко спростувати із відкритих інформаційних джерел.

І завершив свою петицію пан Абрамович вказівкою на свою юрисдикційну приналежність до УПЦ МП. Чи буде така петиція розглянута Главою держави? Очевидно, що ця петиція як і протилежна їй, якщо і набере необхідну кількість голосів і буде розглянутою Президентом, не призведе до якихось рішучих дій, адже це питання покищо не на часі, але це лише покищо…

Джерело: duhovnyfront.com.ua